Вишивка Марти Кулинич-Новіцької

0 1154

Марто, у Вашому доробку є дуже багато різних робіт, що найбільше Вам подобається вишивати?
В основному ікони. Це — моє захоплення. Сорочки - це як ужиткове. Я їх вишиваю не через те, що дуже люблю, а тільки через те, що друзі просять мене. Навіть деякі роботи по декілька разів робила.

Чи тяжко вишивати одне й те саме два рази?
Одне й те саме я стараюсь не вишивати. Якщо говорити про сорочки, то, звичайно, нуднувато. Таке як рушник, то я вже не люблю вишивати. Там ціла сторона, а потім знов те саме. Хіба що в крайньому випадку. Сорочки - це вже трохи інше. Я придумую сама візерунки, підбираю квіти до людей, кольори, фасон.

А довго створюється одна робота?
Ні, я довго не шию нічого. Коли є натхнення, то роблю на одному диханні. Бо приділяю цьому багато часу. Працюючи по 7-8 годин на день, а буває й більше, невеличку картину роблю місяць. Це треба любити, треба хотіти і треба не могти без цього. Інакше ніяк.

А у взагалі, які найбільше узори полюбляєте вишивати?
Звичайно, найбільше люблю вишивати квіткові узори, якщо мова йде про сорочки. Геометричні не люблю, бо вишиваючи художньою гладдю, важко передати чіткість орнаменту. На сорочках, як правило, гладь двостороння в дві нитки, бо хочеться, щоб квіточка дала трохи об’єму. Якщо це ікона, то в одну нитку, а деякі деталі в дві. В основному шию на тканині (переважно лляній) з дуже щільним переплетенням, щоб не видно було дірочок. Використовую муліне DМС, місцями, де треба, беру шовкові нитки. Люблю жовтогарячий колір і насичений синій. Але вишивки це не стосується. В своїх роботах я відштовхуюсь від сюжету, тому й вибираю кольори відповідно до художнього твору. А от чорного кольору не використовую взагалі. Нема жодної чорної нитки ні в одній роботі. Може бути темно-темно сірий, темно-синій, але не чорний.

А хрестиком Ви не вишиваєте?
Я хрестик навіть не вмію шити, тому що я вишиваю як малюю. Не уявляю, якби мені прийшлося рахувати три стібки вліво, три вправо. Хрестик мене взагалі ніколи не цікавив, бо він дуже передбачувальний.

Ви вишиваєте вже 10 років, а як почали? Хтось надихнув Вас?
У принципі, мені гладь подобалася завжди, з дитинства, але біля мене ніхто в цій техніці не вишивав, усі лише хрестиком. І просто так вийшло, що моя приятелька в розмові обмовилася, що вона вишиває гладдю, я попросила її показати як це робиться. Вона показала стібок і я захопилася. Потім цілий рік я вишивала лише квіти, різні квіткові орнаменти, і вже згодом почала пробувати ікони.

А багато вже є ікон?
У мене вдома багато нема, хоча я зробила досить багато -близько 70.

Можливо з О. Блажейовським Ви були знайомі, він також вишивав ікони?
Звичайно. Я мала 3 персональні виставки в його музеї. Він наскільки приступний, відкритий, щирий, життєрадісний. Я пам’ятаю, як тепло він зустрів мене. Він знав мої роботи. Це Людина з великої букви. Це знакова постать. Усе життя проживши за межами України, він зберіг такий патріотизм, таку любов до тої землі і проніс її крізь усе життя. Ми маємо пишатися тим, що між нами є такі люди.

По-різному ставляться до його вишивки. Є різні відгуки. Я скажу, що може воно десь не дуже художньо, часом примітивно, але питання в тому, яку мету людина переслідувала. Він ніколи не переслідував мету бути художником, він священик. Його мета була залучити людей до цієї справи, а люди можуть залучатися до того, що вони розуміють. Як можна навчитися малювати з картин Леонардо Да Вінчі? О. Блажейовський розробив схеми, всі ці силуети. Нема такого села, де б жінки не вишивали за його схемами. Це людина для людей.

Люди люблять задавати питання: «Коли встигаєте вишивати?», тому і я задам: «Коли? Ви ж ще й працюєте?»
Так, в музичній школі, викладаю теорію музики. А весь вільний від роботи час вишиваю. Якось встигаю. Ще й вдома щось зробити. Хоча дуже не люблю куховарити. Для мене — це є кара Божа (сміється).

А вишивка? Можливо творити — це у Вас родинне?
Моя родина дуже велика і всі різні. Кожен ішов своєю дорогою і ніхто нікого не повторював. Мій дід був музикантом, але він дуже рано помер, мені було всього 7 років. У родині не вишивав ніхто. Мама зовсім не вміє вишивати. Батькова тітка була дуже творчою особою. Вона мала багато виставок і дипломів, була доволі визнаною, робила дуже гарні плетені вироби з соломи. Тоді в 50-60-х роках того ще ніхто не робив. Вона була настільки творчою, що могла з нічого зробити щось. Як я сказала, мій рід дуже великий і багато було славетних людей. Але річ в тому, що я не вважаю, що пишатися треба чиїмись заслугами. Я скептично ставлюсь до того, коли хтось хвалиться своїми предками. То його заслуги, його історія, то він молодець, а ти сам щось зроби і нехай тобою внуки пишаються. Чим я дійсно пишаюся, це тим, що люди з моєї родини мали свої принципи і погляди і вони не були хиткими.

А чи є у Вас кумир чи хтось, на кого Ви б хотіли рівнятися?
В творчому плані важко сказати, бо мало хто робить те, що я. Ця техніка складна, трудомістка і не дуже поширена. А в загальнолюдському плані, вважаю, що треба вдосконалюватися в силу свого характеру. Не думаю, що треба рівнятися до когось. Треба поважати, шанувати, захоплюватися. Ми усі вдосконалюємося в силу своїх рис характеру. Я можу вдосконалюватися лише відштовхуючись від своїх. Вище себе не скочиш, хоча людина мусить розвиватися, вчитися та прагнути зростати.
Я не думаю про те, що є такий майстер, до якого я маю дорости. Я задумуюся над тим, як я маю покращити свої роботи. Кожен має мати свій індивідуальний почерк, роботи повинні впізнаватися.

На все є свій поціновувач, комусь подобається вища технічність, комусь подобається енергетичність роботи. Я не за майстерність, хоча й не відкидаю цього. Рука набивається, весь час робиш одне й те саме. Звичайно, ти вдосконалюєшся, але йдеться про те, щоб мої роботи викликали емоції, тоді це є мистецтво. Це як у музиці. Можна оперним голосом заспівати, а слухати не хочеться, а може бабця за роботою заспівати так, що ти її будеш цілий день слухати. Мої вимоги до мистецтва не професійні, а людські.

А були у Вас якісь смішні моменти, пов'язані з вишивкою?
Одного разу я вишивала сорочки для подружньої пари. Жінка була руда, тому їй вишила тигрові лілії, а для нього вишила конопляне листя. Воно і сучасно, і традиційно... і смішно... Але ж коноплі — це є наша споконвічна культура, яка завжди росла в Україні. Навіть пісня є «Од Києва й до Лубен насіяла конопель!»

І на останок, поділіться своїми планами на майбутнє.
Плани? Справа в тому, що моє заняття вишивкою не має амбітності. Це просто хобі. Зроблено багато передач, публікацій, виставок, але все одно це та сфера діяльності, де я не маю амбіцій. Чим далі, тим менше я хочу виставок. Звичайно, я все одно це роблю, але я не хочу, щоб це перетворилося в товкотнечу на місці. Я переймаюся тим, що людям це вже все набридло. Мені цікаво провести виставку в навчальних закладах, в школах. Мені подобається, коли дитячі очі загораються і дитина хоче цьому навчитися. Мені цікаві майстер-класи. Цінно не те, щоб людина прийшла подивилася, а те, щоб долучилася до твоєї справи, коли ти можеш поділитися своїм досвідом.

Вишивка Марти Кулинич-Новіцької

За матеріалами: Берегиня - журнал українських жінок http://beregina.com/.

Теги: вишивка

Схожі новини

Додати коментар

Полужирный Наклонный текст Подчёркнутый текст Зачёркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищённой ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера

Публікації